Доставка суші «Алло, Лосось!» почала свою діяльність в Маріуполі, але з початком війни через постійні обстріли міста та подальшу окупацію команді довелося «переїхати» до Запоріжжя.
Про те, як відновити бізнес «з нуля» у чужому місті та успішно продовжувати власну справу попри війну, в інтерв’ю Анастасії Баранюк розповіла власниця компанії Ангеліна Тесленко.
— Ангеліно, вітаю! Розкажіть, будь ласка, як саме відбувся «переїзд» Вашої компанії до Запоріжжя?
— Це неможливо розповісти за пару хвилин. Будній день, 24 лютого, ми повинні були запустити роботу вже через декілька годин, але почалась війна. Звісно, робота компанії відразу була призупинена. В перші дні ми з адміністрацією виїхали та запропонували те ж саме нашому колективу, а також допомогу у розв’язанні питань з проживанням в Запоріжжі. Проте наша команда відмовилась — не хотіли залишати свої домівки та родичів. Саме тому більшість людей тоді прийняли рішення залишитися в Маріуполі.
— Що було найважчим у той період?
— Складно було спостерігати за новинами протягом березня, в той час відбувалися найжахливіші моменти війни. Це був перший місяць руйнування міста, коли постійно приходили повідомлення щодо вибухів коло Драмтеатру, лікарні, пологового будинку. Особливо тяжко давалося розуміння, що Драмтеатр знаходиться в кілометрі від приміщення «Алло, Лосось!». Моє серце розривалося від болю, жалю та нерозуміння, що з нашою командою та закладом, в який ми вклали два роки життя. Це було неймовірно складно.
— Як вашим співробітникам все ж вдалося виїхати?
— На початку березня ми не могли встановити зв’язок з усіма членами команди. Інколи сигнал проривався, але 99% часу поспілкуватися було неможливим. Тільки у 20-х числах березня мені надійшло смс-повідомлення від нашого шеф-кухаря: «Ангеліно, будь ласка, допоможіть виїхати». Всередині все перевернулося, я була дуже рада, що він живий, але з іншого боку було незрозуміло, як можна допомогти в цій ситуації. Проте, дякувати Богу, серед знайомих є добрі люди. Одна з машин, яка виїжджала на той час з Маріуполя змогла евакуювати нашого шеф-кухаря. Інші члени команди виїжджали евакуаційними автобусами, хтось навіть їхав через росію, а потім повертався в Україну. Приблизно 20 людей з команди виїжджали як могли.
— Чи була у Вас на той момент ідея відновити роботу доставки у Запоріжжі?
— Спочатку нашою ціллю було не зібрати команду для відновлення роботи, а просто вивезти людей. Наприклад, одній з адміністраторок ми фінансово допомогли дістатися іншої країни, адже вона опинилась в Криму. Наші співробітники знаходились в різних областях України, тому мова йшла тільки про допомогу, яку ми могли надати. Однак всередині квітня ми зрозуміли, що велика частина колективу знаходиться в Запоріжжі, та не має ні житла, ні роботи. Саме тому було прийнято дуже складне рішення – спробувати відновити роботу тут. Це означало – знайти приміщення, обладнання та сповістити місто Запоріжжя про нас. Так, ми «Алло, Лосось!» з Маріуполя. Ми не велика мережа, у нас був один заклад в центрі, який обслуговував все місто. Було круто, але ми не були готові до переїзду та відкриття з нуля. За масштабами нас чекала неймовірно величезна робота, але це найкраще, що могло відбутися зі мною, а також з членами нашої команди.
— Наскільки складно було починати практично з нуля в місті, де є велика конкуренція на ринку доставки суші?
— Знаєте, в мене не було місії стати першими на ринку або конкурувати з величезними закладами, які працюють вже багато років. Нашою ціллю стало, по-перше, зайняти себе, по-друге, робити те, що ми класно вміємо робити, по-третє, відновити наш бренд – «Алло, Лосось!». Ми впевнені в тому, що робимо, і знаємо, що це смачно. Якщо клієнту сподобалось те, що він спробував, він захоче до нас повернутись. Ми не боялись конкурувати, я можу сказати, що Запоріжжя нас дуже класно прийняло, за що ми безмежно вдячні. З перших днів ми давали інформацію до медіа та соціальних мереж щодо нашої ситуації, про те, як все відбувалося насправді. Ми хвилювались через те, яка буде реакція, але багато людей нас підтримували та дякували за смачні роли. Ці емоції нас мотивували виходити наступного дня з посмішкою та ще більше дивувати наших клієнтів.
— Протягом скількох років Ви займаєтесь цим бізнесом?
— В кінці травня нам повинно було виповнитись два роки.
— Що зараз з тим приміщенням в Маріуполі, яке знаходилось поряд з Драмтеатром?
— Наразі те приміщення «Алло, Лосось!» перебуває в непростій ситуації. Частина будівлі зруйнована, але сам заклад знаходиться в напівпідвальному приміщенні (135 кв. м). Коли відбувалися найактивніші дії в Маріуполі, наші сусіди жили там, адже у нас залишилась їжа, вода. Максимальна кількість людей, яка знаходилась в «Алло, Лосось!» — близько 70. Ми раді, що «Алло, Лосось!» комусь дійсно допоміг та став укриттям.
— Чи займались Ви волонтерською діяльністю в той період?
— В перші дні, коли почалась війна, наші кухарі передавали м’ясні та рибні продукти для наших військових та людей, яким потрібна була допомога. Займались волонтерством наскільки це було можливо.
— Яку кількість людей вже вдалося наразі залучити до справи?
— Якщо ми кажемо про весь повноцінний процес роботи, то наразі я працюю з контентом, рекламою, займаюсь бухгалтерською діяльністю, прийманням замовлень та спілкуванням з клієнтами. Проте в нас поступово з’являються адміністратори, які пройшли навчання, та вже самостійно працюють. Ми також наймали кухарів. Крім того, у нас є декілька кур’єрів, які проживали в Маріуполі, але раніше не співпрацювали з нами. Можна сказати, що команда постійно розширюється. Зважаючи на можливості нашої роботи та обсяг замовлень, ми розвиваємось та намагаємось йти далі.
— Чи плануєте Ви переїздити до інших міст України?
— Звичайно, ні. Коли приймалося рішення про відкриття в Запоріжжі, то ми розуміли всі можливі ризики, в тому числі й наближеність до лінії фронту. Попри те, яка буде ситуація надалі, ми віримо в краще, в ЗСУ та Україну. Все, що ми могли зробити, відкрити, інвестувати, наразі знаходиться в місті Запоріжжя. Звичайно, ми хочемо повернутись в Маріуполь та плануємо це зробити, але тільки коли там будуть майоріти два кольори на прапорі.
— За умови, що ви повернетесь в Маріуполь, коли все закінчиться, чи продовжите розвивати свій бізнес в Запоріжжі?
— Думаю, це буде залежати від ситуації, зараз планувати дуже складно. Ми можемо хіба що ставити собі цілі. Наприклад, розвиватись як бренд «Алло, Лосось!» не тільки в Запоріжжі та Маріуполі, а й в інших містах. Наші клієнти, що роз’їхались по всій Україні, запрошують нас відкриватись в Івано-Франківську, Дніпрі, Києві, Львові. Це дуже приємно, але для цього потрібні гроші, енергія, та певний ряд подій, що мають відбутися невдовзі. В першу чергу – перемога. Тому так, ми звичайно, хотіли б залишитися в Запоріжжі, а також здійснити відкриття в Маріуполі та інших містах.
— Що б Ви могли порадити підприємцям, які досі бояться виїжджати з окупованих територій або з міст, що знаходяться постійно під обстрілами?
— Коли відбуваються воєнні дії ви повинні, в першу чергу, турбуватися та триматися за своє здоров’я, своїх близьких та своєї команди. Найцінніше – це людське життя. Відбудувати можна все, але повернути життя не вийде. Якщо є можливість, потрібно виїжджати, дати собі шанс почати спочатку. Це краще, ніж чекати незрозуміло чого на окупованій території, постійно переживати за те, чи буде там завтра росія, воєнні дії, можливість купити хліб. Ви зараз перебуваєте в небезпеці й перше, що потрібно зробити – це допомогти собі, своїм близьким, працівникам в цій складній ситуації. Бізнес – це важливо, але Україна нам дуже допомагає, допомагає наш народ. Території підконтрольні Україні будуть розширюватися. Ми віримо в перемогу.
Анастасія Баранюк
