STEM is FEM – освітній проєкт популяризації серед дівчат STEM-спеціальностей: наукових, технічних, інженерних та математчих. Проєкт об’єднує однодумиць, створює спільноту, в якій дівчата підтримують одна одну, діляться ідеями та розвиваються разом. Vidbudova.online поспілкувалася з очільницею проєкту Єлізаветою Коренко про представлення жінок у сьогоднішній економіці, їх роль у повоєнній відбудові та про важливість освіти у встановленні гендерного балансу в Україні.
– Яка була ситуація з представленням жінок у різних сферах до початку повномасштабної війни?
– В Україні є і збалансовані галузі, і ті, де переважають жінки або чоловіки. Також неоднорідною може бути і ситуація всередині однієї галузі. Наприклад, IT: тут є майже збалансовані спеціалізації, а є спеціалізації, де жінок тільки 8%.
Поки в нас ще небагато статистики по стану галузей після початку повномасштабного вторгнення, але за тією, що є, яскравих змін ми не спостерігаємо. Та досвід попередніх воєн показує, що в такі періоди жінок стає більше у традиційно «чоловічих» галузях, адже чоловіків в тилу стає менше. Наприклад в Другу світову жінки займали велику кількість позицій на заводах, в інженерній галузі, в машинобудуванні. Однак після повернення чоловіків з фронту жінки знову були витіснені. Думаю, що під час війни з росією відбувається щось схоже.
– Як може змінитися представлення жінок в економіці в період повоєнної відбудови?
Зараз не можна точно сказати, як буде розвиватися ситуація. Та є певні припущення. Як мінімум, одразу після війни жінок в традиційно «чоловічих» спеціальностях буде більше. Адже чоловіків на фронті гине більше (бо їх там загалом більше, ніж жінок). Також певна кількість військових після війни змінить професійю бо, на жаль, отримають інвалідність чи тому, що просто переосмислять те, чим хочуть займатися.
Але кардинально це не змінить картину. Війна, як і будь-який сильний стрес для суспільства, штовхатиме його у бік традиціоналізму з його упередженнями щодо «жіночих» професій. Тому навіть попри сьогоднішню роль жінок у економіці та їх майбутній вплив на відбудову, гендерний баланс в Україні швидко не зміниться. Проте, маємо працювати, щоб ситуація змінилася у майбутньому.
– Дослідження DOU говорить, що в українському ІТ тільки 23% жінок. З них розробкою займаються 8%. Які є перешкоди для більшого залучення жінок у цю сферу?
Існує комплекс перешкод, але переважно мова йде про два основні моменти, коли дівчата, які цікавляться якоюсь технічною спеціальністю, не йдуть в неї. Це момент вибору спеціальності і момент отримання першої роботи.
Під час вибору спеціальності активізуються стереотипи та перестороги батьків та вчителів. Ці люди іноді транслюють упередження, і молодій людині важко цьому протистояти. Водночас багато дівчат, які все ж таки навчаються на «нетиповій» для жінок спеціальності, за певний час втомлюються від побутового сексизму щодо професії. Через це вони просто зневірюються і не продовжують боротьбу за своє місце в галузі.
Також є феномен першої роботи, коли дівчата подаються в якусь профільну компанію, але їм для початку пропонують роль асистентки, або рецепціоністки. Навіть у випадках з позицією спеціалістки спочатку можуть пропонувати дуже низьку зарплату. В свою чергу чоловіки майже ніколи не отримують таких пропозицій.
– Водночас дослідження ПРООН говорить, що у 2020 році серед керівників українських компаній та приватних підприємців було 59,5% чоловіків та 40,5% жінок. Це другий показник у Європі.
– У період повоєнного відновлення буде збільшуватися кількість жінок, які відкривають власні бізнеси. Але треба розуміти, що більшість жінок очолюють саме невеликий бізнес. Жінок-ФОПів більше, ніж, наприклад, жінок-голів великих корпорацій у відсотковому вимірі.
Ми підтримуємо всіх жінок, які відкривають власну справу. Вони неймовірні і вони потребують підтримки від держави. Та в сьогоднішніх умовах це дуже часто не питання гендерної рівності – це питання виживання. Коли ж ми говоримо про гендерну рівність в бізнесі та в облаштуванні світу, мова йде про владу та можливість приймати рішення. А це очільники великих бізнесів, працівники великих компаній, люди, які займають високі позиції в політиці.
– Чи можна зараз оцінити втрати економіки від низької залученості жінок у технічні професії?
– На жаль, ми не маємо даних саме по Україні, але в світі такі дослідження проводилися. Наприклад, згідно зі звітом McKinsey Global Institute, до 2025 року світовий ВВП може зрости на 12 трильйонів доларів завдяки досягненню гендерної рівності. Разом з цим чимало досліджень в різних країнах показують, що компанії з більшим гендерним розмаїттям на управлінських посадах, як правило, мають кращі фінансові результати.
– Який підхід до збільшення ролі жінок в економіці є більш раціональним: законодавчі вимоги та квоти чи суто конкурентний підхід?
– Найбільш ефективним буде комбінований підхід. Зміни в освіті є основою будь-яких змін у суспільстві. Але це не скасовує квоти і не замінює законодавчі норми.
В країні мають бути закони, які забезпечують гендерну та соціальну рівність, відсутність дискримінації. І в Україні, насправді, непогана законодавча база в цьому плані.
Також в різних країнах світу свою ефективність довели квоти. Та вони не вирішують всіх проблем, бо ми можемо впровадити законодавчо квоти, наприклад, у Верховній Раді, але з приватним бізнесом такий підхід не спрацює.
– Які мають бути першочергові рішення для того, аби зробити технічну освіту для жінок ефективною?
– Немає окремих рішень для освіти жінок та чоловіків – це один процес. Проте, є кілька аспектів, які потребують змін.
Перше: технічна освіта має працювати зі своїм викладацьким складом щодо побутового сексизму, нетактовності, булінгу. Важливо щоб і Міносвіти, і керівництво навчальних закладів були готові працювати з викладачами та скаргами студентів.
По-друге – зміна соціальної думки. Нам потрібно створити сталий образ престижності технічних галузей. Їм треба рекламувати себе, розказувати, як в них класно, що можна заробляти гроші. І важливо, аби в цій рекламі були співробітників різних зовнішності, гендеру, віку, етнічної приналежності.
По-третє – потрібно залучати бізнес в освіту, давати можливість стажувань в компаніях, організовувати семінари від людей, які безпосередньо працюють в галузі, відкривати власні курси при компаніях, підтримувати неформальну освіту.
– У 2022 році ви проводили курс урбаністики для дівчат. Розкажіть більш детально про сам проєкт та його результати?
– Ще до початку війни у нашої спільноти був запит на заходи по урбаністиці. Після 24 лютого ми подивилися на цю тему по-новому. Зруйновані українські міста потрібно починати відновлювати вже зараз. Для цього мають бути не тільки експерти, а й просто небайдужі громадяни «в темі».
Тож ми створили освітній курс «Урбаністика». Протягом чотирьох місяців 50 дівчат вивчали основи містобудування та архітектури, паралельно розробляли власні проєкти з відбудови громадських місць. Зараз найкращі ідеї доопрацьовує команда професіоналів, згодом їх будуть пропонувати для реалізації на місцях.
Зараз плануємо зробити другий набір на цей курс. А ще працюємо над записом лекцій на основі виступів спікерів – аби усі охочі могли їх переглянути. Окрім цього думаємо над тим, аби об’єднати тему урбаністики та IT.
– Яка динаміка з виїздом студенток STEM is FEM за кордон, чи планують вони повертатися?
– Виїзд молоді за кордон — це велика проблема. Окремі держави уже говорять, що не хочуть втрачати трудовий ресурс, який приїхав до них з України. Зрозуміло, що після завершення війни Україна буде змушена боротися за цих людей, особливо за молодь.
Ми працюємо над цим вже зараз. Всі наші проєкти направлені на те, щоб їх учасниці повернулися до України. Ми намагаємося підтримувати зв’язок дівчат не тільки з минулим України, з їх спогадами про свою країну, але й з майбутнім – з тим, щоб вони бачили себе в цьому майбутньому, відчували себе залученими до побудови цього майбутнього.
