У липні в Україні почала працювати онлайн-платформа «Місто нуль відходів». Сайт має допомогти громадам зменшити обсяг відходів та раціонально поводитись із наявними ресурсами. Зокрема цей майданчик може бути корисним і містам та селам, які постраждали від окупації чи обстрілів, та перебувають у процесі відбудови. Vidbudova.online поспілкувалася з екологинею, керівницею Zero Waste Kharkiv Анною Прокаєвою про те, які рішення потрібно впроваджувати вже зараз, щоб поводження з відходами у повоєнній Україні було ефективним, чи варто використовувати будівельні відходи у проєктах відбудови та які міста зараз намагаються отримати статус «місто нуль відходів».
– У контексті відбудови часто говорять про повторне використання будівельних матеріалів або про рециклінг зруйнованих будівель. Чи реальні такі технології зараз в Україні, чи це більше світоглядні розмови?
– Загалом технології повторного використання будівельних відходів існують. Питання тільки в тому, про який саме спосіб йде мова. Можна повторно використовувати вцілілу цеглу зі зруйнованого будинку. Звісно після експертизи, якщо мова йде про масове використання. Проте вагомою тут є і ціна цієї експертизи – у Харкові вона коштує біля 3000 гривень за 10 одиниць. Але, як виявилося, циркулярне будівництво в Україн знаходиться у «сірій» зоні, наприклад, лабораторія, яка проводить випробування вжитих будматеріалів не надасть офіційне заключення, бо у нормативних документах поняття «вживаний» не існує. Тобто можна отримати висновок архитектора, що, наприклад, залізобетонна плита може бути використана повторно при будівництві, але спеціаліст на око оцінює, що не є гарантією. Тобто у нас для масового впровадження принципу циркулярності у будівництві ще багато білих плям, які обмежують поки що цей розвиток і більше як пілоти та експериментальні проєкти, які зазвичай не користуються масовим попитом як у будівельників, так і у інвесторів таких житлових та нежитлових приміщень.
Якщо мова йде про цеглу чи бетон, то з цими матеріалами набагато більше можливостей. Як мінімум його можна використати на пересипку полігонів для твердих побутових відходів, або вилучити вторинний щебінь. Але це величезна кількість не сміття, а саме цінних ресурсів. Чи можна бетон переробити в бетон для повторного використання? Ще й як! Буквально минулого тижня будівельна компанія, яка планує відбудувати житлові будинки у Гостомелі з перероблених відходів руйнування, оприлюднила результати випробувань цих матеріалів – перероблений пісок, щебінь та мелений шлак абсолютно придатний для подальшого використання у створенні бетону для нового будівництва.
Проте маємо розуміти, що ми зараз тільки на першому етапі вивчення цього питання. Загалом в Україні може бути знайдено багато варіантів повторного використання будівельних відходів.
– Чи можна зараз оцінити економічну складову повторного використання будівельних матеріалів?
– Якщо говорити про ту ж цеглу, то є багато факторів. Важливо, яким розчином вона зкріплювалася та як легко її можна відділити. Бригади демонтажників можуть брати до 2,5 гривень за одну збережену цеглину. Якщо цеглина горіла, то можна спробувати очистити її від гару. Але це додаткові витрати на «розумний» демонтаж, який буде займати більше часу і потребуватиме додаткову оплату. Очевидно, що для більшості бізнесів це не вигідно. Принаймні ми таких не знайшли у Харкові.
Щодо інших відходів, як то деревину, скло, пластик, їх краще відділити на місці руйнування. Водночас метал від бетону – це вже питання. Потрібні дробарки, магніти, щоб відібрати метал. Не у всіх громадах ця техніка є. Тож нюансів з економічною доцільністю є багато. Проте технології та варіанти шукати варто та потрібно. Бо знову ж таки мова про ресурс, який можна захоронити чи надати нове життя за призначенням.
– Які рішення потрібно закладати сьогодні, щоб поводження з відходами у повоєнній Україні було ефективним?
– В першу чергу, мова йде про розроблення якісних життєздатних підзаконних актів, галузевих законів, на місцях – розроблення стратегії та планів поводженню з відходами – це дозволить законам працювати у повну силу, створити прозорі правила, які всі розумітимуть, що треба робити. Зараз у міст, з якими ми працюємо, такого розуміння немає, вони не мають вичерпно описаних механізмів у сфері поводження з відходами. Очікують роз’яснення та залишають так, як є.
Друга складова – налагодження системи оперування відходами, адже більшість сміття можна переробити та не відправляти на полігони. Та ж органіка складає до 40% від загального обєму відходів, її можна компостувати, але для цього потрібні умови. Компостовні, компостери, вермиферми – це те, що вже ефективно працює в українських містах. Ще половина відходжів у наших контейнерах – це вторсировина, якою можна завантажити українські підприємства, які займаються переробкою. До слова, деякі переробники закуповують сировину за кордоном, а українські – просто захоронюється на полігонах. Так само давно на часі запровадження РРВ (Розширена відповідальність виробника – механізм, за якого виробник паковання має забезпечити його збирання та переробку у майбутньому, – прим. ред)
– Після перемоги до України масово повертатимуться біженці з країн, де відповідальне поводження з відходами, зокрема і роздільний збір, уже ефективно впроваджене. Чи стануть ці люди драйвером подібних змін у нас?
– Цей процес уже відбувається, хоч поки не дуже масово. Вже зараз багато з тих, хто повернувся до Харкова з-за кордону, активно цікавиться, де можна здати вторсировину на переробку. Люди навіть готові відправляти відсортовані відходи поштою, аби не викидати їх до спільного баку. Також часто є запит на відновлення роботи місцевого екохабу, що і сталося днями за підтримки Helvetas та швейцарської місії в Україні. До речі, де тепер можна віддати чи куди можна відправити поштою з будь-якої частини України і закордону будь-які матеріали чи залишки сумішей, шпалер, цвяхи – все, що може знадобитися для відбудови Дергачівської громади, що на Харківщині, де якраз і реалізується пілотний проєкт з циркулярного будівництва.
Повертаючись до іноземного досвіду сортування, треба розуміти, що біженці реально кілька років прожили в іншій культурі, вони звикли до тамтешніх норм, бачили, як може бути інакше. Категорія відповідальних людей значно збільшилася. Так, вони можуть не бути активістами та не долучатися до різних громадських ініціатив, але вони можуть вимагати від місцевої влади змін, інфраструктурних рішень,, підписувати петиції тощо. Наприклад, минулого тижня до нас звернулася місцева мешканка одного містечка в області з проханням долучитися до нашого руху, аби на місці робити зміни з системою поводження з відїходами. І вона написала, що вона повернулася нещодавно з Польщі і більше не може не сортувати. А можливостей на місці немає.
– Хто взагалі має бути флагманом впровадження ефективної системи поводження з відходами: центральна чи місцева влада?
– Не можна сказати, що у когось буде домінуюча роль. Важливі позиція та рішення як центральної, так і місцевої влади. Важлива підтримка громади. Іноді на місцях керівні органи хвилюються, що якимись своїми рішеннями можуть вийти за межі власних повноважень, тому обережні у новаціях, і це стримує розвиток громад. Але уже сьогодні є приклади міст, які вдало працюють з відходами. Це і Львів, і Хмельницький, і ще кілька міст, де власне КП роблять круті проєкти у сфері відходів Можна вивчати та наслідувати їх досвід. Як мінімум організація компостування уже ледь не вполовину може розвантажити сміттєву інфраструктуру. До того ж, це запобігатиме неконтрольованому утворенню метан на полігонах, який спричиняє займання та зміну клімату.
Також важливою є роль бізнесу. Має бути необхідна інфраструктура для збору та переробки вторсировини. Скажімо, є високоліквідні відходи: пивні пляшки, алюмінієві бляшанки, пет-пляшка тощо. Їх вигідно збирати та продавати. Водночас тетрапак здати майже не можливо – є тільки одне підприємство в Україні, яке займається його переробкою. Тож таких виробництв повинно більшати. Інший приклад – кілька заводів з перероблення полиетилену та пет-тари, і навіть гігантів, Харкова, релокувалися на захід країни, ще одне підприємство теж думає про переїзд. На ці обставини теж треба зважати.
– Ваша організація пропонує містам пройти сертифікацію на статус «Місто нуль відходів». Чи є зараз в Україні міста, які хочуть отримати такий статус, які переваги він даватиме громаді?
– Треба уточнити, що ми не проводимо сертифікацію. Для цього є спеціальний сертифікаційний орган у ЄС. Але ми маємо досвід підготовки та супроводу міста на шляху до сертифікації. Зараз до програми приєдналися 2 українських міста. Мова йде про Львів та Люботин (Харківська область). Якраз ці громади можна назвати пілотними на шляху до zero waste статусу поза межами ЄС, Наприклад, наша організація супроводжує Люботин на цьому шляху, як пілотне місто з населенням до 50 тисяч, що досить типово загалом для українських громад. Тож там можна відпрацювати ефективні механізми у досягненні цілей, які будуть корисними для інших населених пунктів. Проте навіть у цих двох випадках мова йде про статус кандидатів. Містом «нуль відходів» сьогодні назвати ще не можна нікого.
Сам процес переходу до нуля відходів досить довготривалий, мова йде про кілька років і навіть більше десяти. Тож зараз підписані зобов’язання з боку місцевої влади, вони встановили цілі та показники розробили план дій та стратегії для досягнення цілей. Ми ж, як громадська організація, допомагаємо муніципалітетам досягти мети, зокрема і з інформаційними кампаніями для населення, якими часто нехтують ОМС. Людям треба пояснювати зміни, які відбуваються. Пояснювати кожен крок, навіщо і яка мета. Успішна комунікація, коли люди розуміють та підтримують врешті-решт цей шлях, на своєму рівні починають впроваджувати зміни. Для того, щоб отримати статус «місто нуль відходів» потрібно пройти спеціальну сертифікацію. У нас на сайті зокрема можна пройти тест на те, наскільки ваш населений пункт відповідає концепції «нуль відходів».
Проте, хочу відзначити, що цікавість до цієї концепції росте зокрема і від представників місцевої влади. Їх дедалі більшає на тренінгах з поводження з відходами. З’являється категорія чиновників-менеджерів, яким цікаво розвивати свої громади, а не робити мінімум за посадовими обов’язками. Наприклад, цікавий показник, саме зараз все більше у нас реєструється представників/ць ОМС на онлайн курс Zero Waste Academy, на якому можна навчитися керуванню відходами відповідно до принципів циркулярної економіки
– Одна з основних складових системи поводження з відходами – компанії, які вивозять сміття. Проте з законодавчим регулюванням цього бізнесу не все так просто: спочатку передбачалося обирати їх на конкурсах, зараз мова йде про комунальних операторів. Але все це виглядає як загроза монополізації ринку.
– Як нам мене, мова тут йде про культуру ринку та прозорість конкурсів чи процедур, де обирають адміністратора для відходів. Саме конкурс має бути, а не призначення, бо тоді це нагадує монополію.
Якщо говорити саме про операторів ринку та надання їхніх послуг з керування відходами, які до речі може виконувати і адміністратор (прямої заборони у ЗУ немає), то також це питання відкрите. Строки та якість. У Латвії, наприклад, кілька років тому місцева влада формувала запит на операто на 20 років. Це багато кого шокувало, бо фактично мова йшла про монополію. Чим історія закінчилася, не скажу, бо як раз перебувала там у пік професійних суперечок, чи це добре чи погано. Водночас компанії, які виходять на такі тендери говорять, що за таких умов можна прогнозувати бізнес та робити капітальні інвестиції. Умовно сучасні сміттєвози не купиш, якщо працювати можна буде кілька років – це про окупність бізнесу. Проте, повторюся, головна умова – у прозорості та відкритості конкурсу. Бо часто в Україні можна зустріти приклади, коли перемагають якісь «кишенькові» фірми.
